Ми вирішили працювати над проектом,
аби нагадати людям про страшну подію
26 квітня 1986 року, відголоски якої позначаються на здоров'ї людства і дотепер.
Йдучи вулицями міста, ми опитали
десятки мешканців різного віку: дітей, підлітків, дорослих, пенсіонерів. І лише
13 змогли дати чітку відповідь на питання, повязані з Чорнобильською аварією, а решта з
опитуваних, нічого навіть не уявляли про
цю трагедію.
Соромно! Соромно жити і не знати
людей, котрі віддали своє життя за наше майбутнє. Ліквідатори, що свідомо йшли
на смерть, ведучи боротьбу з невидимим ворогом,
заслуговують,
щоб ми пам’ятали їх імена – імена справжніх героїв. Ми завжди
маємо шанувати тих, хто запобіг
розповсюдженню радіації. Ми - майбутнє покоління. Тож зробимо висновки:
не можна нехтувати уроками минулого, щоб
трагедія не повторилася.
Цей проект став важливою частиною
нашого життя,
допоміг об'єднати наші сили і діяти. Діяти для того,
щоб ця подія не забувалася. Дійсно, проект зробив нас командою. Ми, працюючи
разом, змогли досягти певного результату й отримати
досвід. Цей проект дав нам можливість познайомитися
з людьми різних професій: вчителів, медсестер, пожежників, військових, науковців.
Ми також познайомилися з представниками спілки
Чорнобильців, які запросили нас до Кіровоградської обласної
державної адміністрації. Не зупинила нас і негода, коли
ввечері 25 квітня під зливою, ми запалювали лампадки разом із іншими
небайдужими на честь героїв Чорнобильської трагедії. Ось, що значить справжній
командний дух.
Щиро завдячуємо цьому проекту, який
дав нам можливість опинитися у центрі подій, відчути атмосферу громадянської
єдності. Цей досвід змінив наші погляди на життя. Тож не треба забувати минуле, і
слід пам'ятати: лише командою та спільними зусиллями можна
достягти омріяних вершин.
Результатом нашого проекту став
наш блог «Погляд на Чорнобиль через десятиліття», який ми презентували 26
квітня під час загальношкільного виховного заходу.
Піпенко Вікторія.
